среда, 16 февраля 2011 г.

Якось так...

життя . довгі роздуми .
життя - це купа запитань, купа не знайдених відповідей, купа боротьби, купа пошуків самої себе у всьому тому, що відбувається.
щоденні пошуки маленького щастя, розуміння людей ...
в певні миті я розумію, що все у нас є, у мене...
в певні миті, хочеться покинути усе і просто сховатись ...
вітер ..часто вкладаємо в когось/щось свою душу ... напевне очікуємо чогось надзвичайного... але ... до останнього не розуміємо, що будь-де ми можемо бути собою, ми можемо реалізовувати себе і знайти себе!!! і будь-які негаразди - це всього тільки маленький подих вітру, так нам необхідний, щоб розкрити усі сторони нашого життя ...
аналізуючи, зважуючи ... Ти/Хтось не зможеш зробити мене щасливою! ... У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим, бути почутим і відчути, що тебе розуміють!!
А для більшості розуміння цих простих істин приходить з часом або взагалі не приходить ... сумно ...
ми цього не помічаємо ... ніколи не помічаємо, не вистачає часу, проникливості та спостережливості ... можливо, ми це помітимо тільки в старості, коли сидітимемо, роздивляючись старі фотокартки: що в щастя — дівочий сміх дорослої жінки, його вуха поглинають дзвін кришталевих келихів з шампанським, а очі в нього — очі дорослого хлопчика, який довіряє іншим, вірить собі та вчиться жити своїм життям …

Комментариев нет:

Отправить комментарий